Страх як форма одвічної зупинки
ВЇПтаха
Коли я починала знайомство з РАхМанською ТРАдицією, моя голова була переповнена страхами.
Мій мозок ніби спеціально вишукував конкретну інформацію, яка сигналізувала б мені червоними прапорцями і акцентувала увагу на тому, що мені не варто заглиблюватись в ці знання. Чому саме не варто – до цього питання навіть не доходило. Все ніби одразу вказувало на те, що це небезпечно, абсурдно, неможливо, неетично, шкідливо і не підходить під «обʼєктивні норми».
Так свідомість, яка затьмарена «обʼєктивними нормами» намагається боротися за свій звичний комфорт, який не провокує тебе на внутрішню роботу. Я б назвала це тіньовою свідомістю. В такому стані я прожила більшість свого життя. І зараз мені дуже шкода того часу, який був втрачений. Бо, за великим рахунком, час був витрачений ні на що. А, якщо глибше розбирати себе, то стане зрозуміло, що це не просто одвічна зупинка, це шкода, яку ти несеш і розпалюєш. Моїм маркером, який мене все ж повертав до важливих і єдино корисних думок, було розуміння того, що я нещасна.
Я, в принципі, не могла відповісти на питання, а що таке щастя. Швидкий дофамін? Відчуття безпеки? Закоханість? Здорова сімʼя? Все одно, рано чи пізно, ти приходиш до того, що все мінливе. Сьогодні ти, умовно, маєш це щастя, завтра – нічого нема, пустота. Такі “американські гірки” стають нормою твого життя. І так, як ти не допускаєш ніякої альтернативи, такий образ життя стає звичкою і «обʼєктивною нормою». Це схоже на авто-режим. Щось керує тобою, поки ти спиш. І тобі це підходить. Але, раптом, якщо на горизонті зʼявляється альтернатива такому режиму, одразу вмикається режим турбулентності і червоних прапорців. Мозок намагається тебе «уберегти» від можливості втрати звичного комфорту. Мозок, як підготовлений пес, вишукує ту зону страху, яка вплине на твій вибір залишатися в авто-режимі. І, зазвичай, цей страх перемагає.
Так у мене відбувалось знайомство з Ведами. Я не ставила питання, як це якісно може допомогти мені в саморозвитку і усвідомленні себе. Моя увага була спрямована саме на ті моменти, які мене могли б налякати і заблокувати мій подальший вибір в сторону самоусвідомлення. Це виглядало, як умовне самозбереження від себе істинної. Ось це і є абсурд. Я довгий час знаходилась в стані боротьби зі своїми навʼязливими страхами (і я не думаю, що поборола їх раз і назавжди. З ними завжди треба бути напоготові, бо вони можуть вичікувати на підходящий момент, щоб знов заволодіти своїми «обʼєктивно нормованими» ресурсами) і, зрозумівши, що, за великим рахунком, я ж нічого не втрачаю, якщо почну вивчати Веди, почну розбиратися в своїх внутрішніх причинно-наслідкових звʼязках, почну задавати собі більш осмислені питання і почну, нарешті, сама шукати на них відповіді, а не перекладати цю відповідальність на інших, я почала рухатись.
І це був єдино правильний вибір. Це допомогло рушити з мертвої точки. Вивчення Вед дуже вплинуло на саму систему мислення і осмислення. Я не кажу про те, що я все і одразу зрозуміла. Скоріше, навіть, навпаки, я опинилась в точці, де я нічого про себе не знаю, якщо бути більш точною, нічого про себе не відаю. Але у мене зʼявилась можливість нарешті вийти з «обʼєктивної норми», вимкнути авто-режим і з зовнішнього перевести увагу на внутрішнє. Направити себе туди, де є джерело того щастя, яке я намагалась знайти в горизонтальній площині.
