ЧОМУ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ПРИРЕЧЕНИЙ ВАС ЗНИЩИТИ

Чому саме така назва? Вона обрана мною не випадково, не для красивості, але для граничної онтологічної точності, щоб відобразити саму суть заклику до духовного розвитку та усвідомленого служіння Людству, а не власним примітивним бажанням. Квисац Хадерах – це термін, що прийшов з науково-фантастичного всесвіту “Дюни” Френка Герберта, і він буквально перекладається з івриту як «скорочення шляху» або, що точніше, «той, хто прискорює еволюцію» свідомості та духу. Ця назва обрана, щоб символізувати абсолютну, невідкладну необхідність у прискореному, форсованому еволюційному стрибку для людства — стрибку вертикальному, який дозволить перестрибнути через ту смердючу прірву ентропійного застою та деградації, в яку воно занурюється з кожним днем. Цей термін у даному сенсі є синонімом гностичного поняття Христос як пробуджуючого еону, або поняття Прометей у проекції цього імені на безліч цивілізаторів давнини. Аз, невпинно аналізуючи світ і людську природу, присвятив себе пошуку шляхів піднесення людства з того жалюгідного, смердючого болота, з того «каналізаційного каналу» колективної несвідомості, переповненого тваринними страхами та ницими архетипами, в якому воно нині перебуває. І, вважаю, зайве доводити катастрофічність нинішнього стану справ тому, у кого ще не атрофувалися очі, здатні бачити, і мозок, здатний мислити без шор. Як вказує сам Френк Герберт у своїх нотатках до “Дюни”, Квисац Хадерах — це не просто персонаж, а метафора «стрибка шляху» або «прискорювача проходження шляху» в генетичному, ментальному та духовному сенсі. Це індивід, здатний подолати лінійні обмеження людського сприйняття, пройти крізь простори, недоступні для звичайної свідомості, і отримати доступ до колективної пам’яті предків як по чоловічій, так і по жіночій лінії, зливаючи їх в єдине ціле. У даному контексті це стає найпотужнішим символом необхідності свідомої, спрямованої еволюції людства, що долає сліпу інерцію та біологічну деградацію. Поняття Христа в гностицизмі також виходить за рамки вузькорелігійного тлумачення, представляючи собою архетип духовного пробудження, поклик Плероми, і переходу на новий рівень свідомості. Так само, як і Прометей, який приніс людям вогонь (знання, технології, цивілізацію), повставши проти заздрісних богів, Квисац Хадерах символізує імпульс до ніцшеанського самоперевершення та алхімічного преображення. Це заклик до екзистенційного вибору: або продовжувати пасивне ковзання в «каналізаційний канал колективної несвідомості», або зробити титанічне зусилля і вирватися з нього на твердий берег Логосу.

Учення квізац-хадерах – можливо, дещо незвично названа концепція, але в ній криється глибокий зміст, що відображає мій, як мислителя, погляд на сучасний стан людства. Чому саме така назва? Дозвольте мені пояснити. Я, як людина, що постійно аналізує світ і людську природу, займаюся пошуком шляхів піднесення людства з того жалюгідного стану, в якому воно, на мою думку, перебуває. І, гадаю, зайвим буде зайвий раз роз’яснювати, наскільки нинішнє становище є проблемним.

Якщо звернутися до стародавніх текстів, то можна знайти згадки про те, що колись тривалість людського життя сягала 144 років. Згадки про надзвичайно довге життя людей зустрічаються в різних стародавніх текстах, зокрема в Біблії та шумерських списках царів. Однак, ці цифри слід розглядати як міфологічні, а не історично підтверджені. Звісно, навіть у давнину, особливо в середньовіччі, мало хто міг похвалитися міцним здоров’ям після 20 років. Проте, питання тривалості життя та загального стану людства – це окрема тема, яка заслуговує на увагу.

Я не з тих, хто ностальгує за минулими століттями, стверджуючи, що колись «трава була зеленішою». Насправді, за багатьма параметрами сучасний стан людства є значно кращим, ніж у середньовіччі чи в інші історичні епохи. Варто згадати часи, коли Homo sapiens жили в печерах, полювали на мамонтів, а інколи й один на одного. Археологічні знахідки, зокрема обгризені людські кістки зі слідами знарядь праці, свідчать про випадки канібалізму в доісторичні часи серед різних людських популяцій. Історичні епохи були різними, і це розуміння має бути для нас важливим уроком та символом.

Саме зараз, коли у світі розгортаються політичні ігри еліт, коли існує напруга навколо Тайваню, коли триває геноцидально війна ерефії протии України, важливо усвідомити, що ніхто насправді не прагне глобальної катастрофи. Питання Тайваню, агресія Росії проти України, та відповідна реакція Америки та інших країн – все це створює напруження, але водночас демонструє небажання ескалації до ядерної війни. Навіть Володимир Путін, попри його войовничу риторику та заяви його прихильників, навряд чи хотів би ядерної війни, яка б знищила значну частину населення Землі. Хоча публічна риторика деяких політичних лідерів може бути агресивною, глибинний аналіз дій та заяв часто свідчить про небажання прямого конфлікту, що несе загрозу взаємного знищення. Вони хочуть жити, жити в достатку, мати вплив і ресурси, навіть рабів у певному сенсі. Але навряд чи хтось із них бажає вимирання половини населення ерефії, навіть якщо хтось гіпотетично вирішить завдати ядерного удару по Москві.

До речі, про Москву. На відміну від децентралізованих Сполучених Штатів, Росія є надзвичайно централізованою державою, особливо Москва. Велика частина населення та економічної активності сконцентрована саме в столиці. Ядерний удар по Москві справді може обезголовити Російську Федерацію. Залишаться регіони, які, ймовірно, почнуть діяти у власних інтересах – як Чечня чи Татарстан, Далекий Схід і Сибір мають свої власні інтереси. Москва, подібно до величезного павука, розкинула свою павутину впливу. Погляньте на карту московського метро – це справжня павутина, що розростається з центру. Московське метро має радіально-кільцеву структуру, що нагадує павутину, з центром у історичному ядрі міста. Цей «павук» виріс таким великим і жирним ще за часів Варшавського договору, щоб контролювати країни-сателіти. Саме тому московська інфраструктура є дещо асиметричною в бік Європи, що не зовсім зрозуміло з точки зору сучасної логістики, але було стратегічно виправдано за часів СРСР, з метою поступової асиміляції цих країн. На щастя, ці плани не здійснилися. Розпад Радянського Союзу – це, досить, позитивна подія для людства.

Сучасне людство досягло значних успіхів у багатьох сферах. Ми робимо неймовірні винаходи, досягли глибокого розуміння геному, досягли значних успіхів у програмуванні та освоєнні космосу. Щоправда, освоєння космосу поки що обмежується навколоземною орбітою, де ми вже встигли нагромадити чимало сміття. Проблема космічного сміття: Навколоземна орбіта дійсно засмічена космічним сміттям, що створює ризики для подальших космічних польотів. Подальші космічні подорожі наразі сповільнюються через певні ідеологічні засади сучасної цивілізації. Для багатьох сучасних людей думка про кілька років життя в умовах, гірших за тюремні за деякими параметрами, є неприйнятною. Це жахливо для них. Тому вони не готові йти далі в космос.

Уявіть собі, якби в сучасному суспільстві було більше людей, подібних до буддійських ченців, йогів чи деосістів. Я не пропагую буддизм чи інші подібні вчення, але це яскравий приклад людей, готових до самообмеження. Йоги, наприклад, готові обмежити свій простір до маленької келії, де вони проводять майже весь час у молитвах та медитації. Уявіть собі, якби хоча б 10% населення Сполучених Штатів мали такі здібності, такий світогляд і розуміли, що це не є чимось далеким та екзотичним, простою розвагою для туристів, що приїжджають «пофоткатися на фоні буддистів», а потім повернутися до звичного життя, не роблячи жодних практичних висновків. Це була б профанація справжніх духовних ідей, перетворення їх на матрицю, де реальність стає нереальною.

Нещодавно я спілкувався з езотерикою, яка багато читала і багато чого «побачила» в книгах. На жаль, це призвело лише до того, що вона вважає себе надзвичайно розумною, але насправді не здатна до сприйняття істиної інформації. Для неї духовна інформація стала однорідною масою, вона не розрізняє термінології, хизується поїздкою до Індії, де їй нібито сказали, що вона з касти брахманів, та вручили як зуб мамонта – зуб якоїсь свині. Вона вірить у це, хоча очевидно, що це абсурд. Звісно, якщо розумна людина їй це сказала, то, можливо, з натяком на те, щоб вона розвивалася і потенційно досягла брахманічного рівня. Якщо ж це був свідомий негідник, то він, ймовірно, робив це заради копійки або просто догоджаючи подібним езотерикам. При цьому, достатньо подивитися на таких людей, щоб зрозуміти, що вони навіть не шудри, а істоти поза кастовою системою. Після зустрічі з такою людиною справжній брахман мав би омитися та покаятися, проголошуючи, що він не повинен опускатися до такого рівня. Ритуал омивання – це не просто гігієнічна процедура, а символічне очищення від спотворених ідей, щоб не уподібнитися до такої «нечистої» істоти.

Але ось така позакастова істота призначила іншу позакастову істоту «брахманом», сказавши їй: «Ти з касти брахманів, це четверта каста, головне – запам’ятати, що це четверта каста!». І що ж? В такому світі ми живемо. Через це люди бояться летіти в космос, бо «там можна вмерти». Треба ж насолодитися життям, випити пепсі, відвідати всі «Макдональдси» в Америці, можливо, навіть знайти десь «дермо смачніше» або почути якусь «надзвичайну пісню», лежачи в нечистотах, та отримати від цього вище задоволення, пізнавши «дзен бреду». Можливо… Але навіть пізнавши цей «дзен бреду», вони не зроблять жодних висновків і продовжать марну гонитву за нічим, за тим, що черв’як має вже сам по собі, але чистіше та правильніше.

Дивлячись на деяких людей, розумієш, що тварини живуть чистішим життям. Я не закликаю робити з тварин культ, не кажу, що потрібно наслідувати шлях анастасіївців чи інших, хто прагне возвеличити ідею життя в печері чи берлозі з ведмедем. Це справжнісінька маячня. Проте, слід визнати, що тварини живуть чистішим життям. Тварини не їдять бездумно, а лише щоб насититися. Вони живуть у природному середовищі, де немає небезпеки переїдання, на відміну від ситуацій, коли їх утримують на кормах, які в природі вони б їли раз на місяць, а тут їх годують щодня, і вони розпухають, страждаючи від цього. Саме тому у людей розвивається ветеринарія, і це ще одне божевілля, коли люди, ці створіння, що доживають максимум до 80 років, а часто і до 40, переймаються добробутом твариночок, щоб ті прожили свій короткий вік, замість того, щоб усвідомити цінність власного, набагато складнішого і потенційно тривалішого життя.

Чи є доцільною надмірна турбота про тварин, коли люди потребують допомоги? Наприклад, коли тварина помирає, не доживши декілька місяців до очікуваного недовгого віку, це сприймається як велике горе. Виникає потреба у лікуванні, пошуку побитого кота на вулиці, витрачанні тисяч гривень, які можна було б спрямувати на більш важливі цілі. Наприклад, на підтримку розвитку духовної просвіти, видання книг чи пожертву вченому, що працює на благо людства. Зрештою, ці гроші можна було б інвестувати у самоосвіту, відвідавши курси для підвищення рівня інтелекту та користі для суспільства. Варіантів для розумного використання коштів безліч, особливо в Україні, яка веде виснажливу війну з агресором, що привласнив ресурси колишнього СРСР [Факт: Росія є найбільшою за площею державою світу, що володіє значними природними ресурсами, зокрема нафтою та газом. ]. В умовах війни, кожна свідома людина мала б прагнути допомогти державі у боротьбі з ворогом.

Проте, на жаль, знаходяться люди, котрі навіть в таких складних обставинах витрачають значні кошти на тварин. Я не маю на увазі ситуації, коли купується недорогий корм для службових собак, що охороняють територію та приносять відчутну користь. Хоча навіть в цьому випадку, можливо, доцільніше було б встановити сучасну сигналізацію, яка не потребує утримання м’ясоїдного пса, що забруднює довкілля [Факт: Утримання собак, особливо великих порід, дійсно створює певне навантаження на довкілля, включаючи відходи та споживання ресурсів.]. Але якщо людина є прихильником традиційних методів охорони, утримання пса-охоронця можна зрозуміти. Проблема виникає, коли люди, йдучи вулицею, знаходять кота, який, навіть будучи здоровим, мав би невелику тривалість життя, наприклад, вуличний кіт рідко живе довше 2-5 років [Факт: Середня тривалість життя безпритульних котів значно нижча, ніж домашніх, і становить від 2 до 5 років через вплив факторів навколишнього середовища, хвороб та травм.]. Якщо ж кіт ще й поранений, наприклад, покусаний іншим котом чи собакою, співчутливі громадяни витрачають величезні суми на його лікування. І це відбувається в той час, коли люди гинуть на війні, коли гостро стоїть питання протезування для поранених військових та цивільних [Факт: Протезування в Україні є важливим напрямком медичної допомоги, особливо в умовах війни, що призводить до значної кількості травм та ампутацій.]. Тема протезування – це окрема, надзвичайно важлива проблема, яку необхідно піднімати та розвивати, але зараз мова не про це.

Мене завжди захоплював фантастичний образ Квізац-Хадераха, вперше згаданий в книгах та фільмах про Дюну [Факт: Квізац-Хадерах – ключове поняття у науково-фантастичній серії «Дюна» Френка Герберта, що описує надлюдину з розширеними ментальними здібностями.]. Цей образ надзвичайно цікавої та досконалої істоти завжди привертав мою увагу. Колись, обираючи назву для інтернет-сторінки, виникла ідея використати саме це словосполучення. Однак, колега, знайшовши якесь тлумачення, заявив про його єврейське походження, що викликало у нього певне застереження. Я відкинув ці сумніви, зазначивши, що мене не хвилює походження слова. Скоріш за все, він натрапив на поширену інтерпретацію, що «Квізац Хадерах» можна перекласти з івриту як «скорочення шляху» або «стиснення шляху». [Факт: Термін “Квізац Хадерах” часто інтерпретується як такий, що походить з івриту та означає “скорочення шляху” або “той, хто стрибає через простір”, хоча точне лінгвістичне походження є предметом дискусій серед фанів “Дюни”.]. Мовляв, ми, слов’яни, не можемо використовувати єврейські назви! Але ж образ Квізац-Хадераха не є єврейським за суттю, це суто фантазійна концепція, вигадана автором «Дюни». Герберт використав іврит, ймовірно, під впливом поширених уявлень про кабалу та надзвичайну мудрість євреїв, що відображено у легендах про Ковчег Заповіту та перстень Соломона [Факт: Уявлення про кабалу та єврейську містику як джерела таємних знань були поширені в західній культурі, що могло вплинути на вибір Гербертом терміну з івритським звучанням.]. Створюючи образ фантастичного Квізац-Хадераха на далекій планеті (хоча і в нашій галактиці), автор обрав назву, що відображає ідею скорочення еволюційного шляху людства, очищення його від потенційних проблем. Подібно до прання, Квізац-Хадерах має зробити людство «чистим», усуваючи «бруд» з його еволюційного розвитку.

Ідея «прання шляху» є надзвичайно вдалою метафорою. Вона асоціюється з охайністю та порядком. Чистий одяг не тільки робить людину більш привабливою, але й зменшує ризик зараження хвороботворними бактеріями [Факт: Гігієна, зокрема прання одягу, є важливим фактором профілактики інфекційних захворювань, особливо в умовах скупчення людей.]. Прання – це корисна справа, і «прання шляху» для людства – це благородна мета. Я бачу перед людством велику «пляму» на шляху – проблему штучного інтелекту. Я вважаю, що цю «пляму» необхідно «випрати», усунути потенційні загрози та скоротити шлях до позитивного майбутнього.

На мою думку, людству потрібно скоротити еволюційний шлях, відмовившись від пасивного очікування прогресу. Поширена серед езотериків та деяких еволюціоністів думка про те, що еволюція сама по собі, без свідомих зусиль, приведе людство до досконалості, є хибною. І езотерики, і атеїсти, попри їхні ідеологічні розбіжності (де перші вважають других бездуховними, а другі перших – безглуздими), часто поділяють пасивну віру в еволюцію. Атеїсти звинувачують езотериків у безглузді, а езотерики, своєю чергою, критикують атеїстів за «бездуховність» та створення ядерної зброї [Думка: Критика та взаємні звинувачення між прихильниками наукового та езотеричного світоглядів є поширеним явищем, що відображає різні підходи до розуміння світу та місця людини в ньому.]. При цьому, парадоксально, самі езотерики нерідко паразитично користуються сучасними технологіями, не виявляючи належної поваги до їхнього походження та можливостей. Виходить, що шлях людства дійсно потребує «прання», і спосіб для цього існує.

В історії Землі вже був приклад Квізац-Хадераха, відомий багатьом – Костянтин Едуардович Ціолковський, що жив на межі 19-го та 20-го століть [Факт: Костянтин Ціолковський (1857-1935) – видатний вчений та винахідник, основоположник теоретичної космонавтики.]. Про нього чули багато, можливо, навіть бачили пам’ятники [Факт: Пам’ятники К.Е. Ціолковському встановлено в різних містах, зокрема в Москві, Калузі та інших містах, пов’язаних з його життям та діяльністю.]. Але мало хто замислювався над глибиною його внеску. Ціолковського часто сприймали як дивака-генія, чиї ідеї далекі від практичного застосування. Мовляв, «він собі розумний, а ми – грішники, будемо далі їсти та ходити в туалет». Пам’ятник поставили – і досить, вважаючи, що цим вичерпали свій обов’язок перед генієм, продовжуючи забруднювати той шлях, який він намагався для нас очистити.

Насправді, Ціолковський заклав важливі філософські основи, створив ідеологічний вузол, що поєднує ведичну мудрість [Думка: Ціолковський дійсно цікавився філософією, зокрема ідеями пантеїзму та космічної свідомості, що можна інтерпретувати як певний зв’язок з ведичними мотивами, хоча прямих посилань на ведичні тексти у його роботах немає.] та сучасні наукові досягнення, відкриваючи шлях до «випраного», скороченого та чистого майбутнього людства. Помилкою як езотериків, так і багатьох атеїстів є релігійна віра в еволюцію. І ті, і інші вважають, що від них нічого не залежить, що можна просто жити своїм життям, задовольняючи свої примітивні потреби, не докладаючи жодних свідомих зусиль для покращення себе та світу навколо. Мовляв, еволюція колись сама приведе нас до досконалості. Еволюціоністи наводять приклад розвитку життя від одноклітинних організмів до людини, як поступовий процес вдосконалення [Факт: Еволюційна теорія дійсно описує розвиток життя на Землі від простих форм до складних протягом мільярдів років.]. Але тут криється принципова відмінність. Еволюція дійсно прагне розвитку, і саме завдяки еволюції виникло людство. Проте, людина, на відміну від інших живих істот, отримала право вибору. Комаха, кіт чи пес не мають свободи волі. Саме в цьому полягає самообман сентиментальних людей, які сліпо люблять тваринок, але відкидають сучасні технології. Вони брешуть собі та іншим, демонструючи приклад безумства та інтелектуальної обмеженості, коли через власну неосвіченість одну програму (тваринний інстинкт) вважають «милою», а іншу (технологічний прогрес) – «поганою». При цьому, тварина – це така ж програма, як і комп’ютерна програма, тільки написана не програмістом, а еволюцією, шляхом природного відбору протягом мільйонів років. В процесі еволюції, програми-тварини взаємодіють, виживають та розмножуються, визначаючи, яка з версій майбутнього існування є більш оптимальною.

Отже, програма існує, і така програма як тварина має шерсть, що записано в її ДНК. Її поведінка, реакції на зовнішні подразники, включно з людською взаємодією, також запрограмовані на генетичному рівні. Навіть прихильність котів до почухувань має біологічне підґрунтя. Хоча для сучасних міських жителів це може здатися неочевидним, у природних умовах коти часто страждають від бліх [Факт: Блохи є поширеними паразитами серед диких та домашніх котів, особливо в умовах теплого клімату та недостатньої гігієни.]. Чухання для них – це не просто задоволення, а спосіб боротьби з паразитами. Розчісуючи шерсть, вони намагаються позбутися бліх, що їх дошкуляють, періодично розганяючи паразитів, та отримуючи шанс дістатися місць, де є трава, здатна відлякувати бліх. Саме так коти виживали в дикій природі. З настанням холодів, блохам стає менш комфортно, що також допомагає зменшити їхню кількість. Перечісування шерсті та інші способи боротьби з блохами були важливими для виживання котів. Позбуваючись цих докучливих паразитів, коти зменшували постійний подразник і дискомфорт. Тому їм подобається, коли їх чухають. Так само, коти люблять тепло, оскільки в природі вони не завжди мали доступ до теплих місць і еволюційно виробили прагнення до тепла. Інстинкт пошуку їжі також є фундаментальною програмою, закладеною еволюцією. Не дивно, що коти люблять, коли їх годують – це задовольняє їхню базову потребу в виживанні.

Внаслідок цих еволюційних особливостей, програма «кіт» видається людині милою, гарненькою та цікавою. Натомість, інші програми, наприклад, сучасні технології, деяким людям здаються відразливими та загрозливими. «Фу-фу-фу, не хочу, воно погане, воно від рептилоїдів!» – такий спрощений погляд, на жаль, зустрічається досить часто. На щастя, не всі так думають, хоча, можливо, з певного погляду, це і на жаль. Бо існують люди, що розробляють штучний інтелект, але є й ті, хто опирається прогресу, впадаючи в еволюційне «дитинство». Людство демонструє дуальність: роблячи крок вперед, часто робить два кроки назад. Замість того, щоб рухатися вперед, деякі люди повертаються до примітивних уявлень, прагнучи назад у печеру, в кам’яний вік. Сучасні технології для них – зло, «ріпцілоїди», і вони стають «рідновірами» чи «анастасіївцями» [Аналогія: Рідновірство та анастасіївство – це сучасні духовні рухи, що пропагують повернення до природи та традиційного способу життя, часто з критичним ставленням до технологічного прогресу та сучасної цивілізації.]. Не тому, що вони знайшли в цьому глибинні ідеологічні переваги, а тому, що це, з їхньої точки зору, «ближче до природи». Інші ж, навпаки, створюють штучний інтелект, плекаючи надію, що він буде їх «чухати», як вони чухають котиків. Проте, така перспектива їх зовсім не надихає.

Природа, або, якщо хочете, Бог, дала людству вибір, можливість визначати свій подальший шлях. На цьому етапі природну еволюцію можна вважати завершеною. Людство, на відміну від природного відбору, зберігає слабкі генетичні лінії. В природі жіночий та чоловічий потяг спрямовані на вибір найбільш оптимальних партнерів для розмноження та передачі сильних генів [Факт: Природний відбір сприяє поширенню генетичних ознак, що підвищують виживаність та репродуктивний успіх виду.]. Але в людському суспільстві жінка може вийти заміж не за еволюційно найкращого чоловіка, а з інших міркувань. Наприклад, в сучасних християнських країнах шлюб найчастіше моногамний, обмежуючи можливості для еволюційно вигідних чоловіків мати багато нащадків. З іншого боку, існують жінки, які, не знаходячи ідеального партнера, виходять заміж за «хоч когось», аби не залишатися самотніми. Іноді, вибір партнера визначається не генетичною привабливістю, а соціальним статусом та матеріальним добробутом. Якщо людина народилася в заможній сім’ї, навіть маючи генетичні вади, вона не буде обділена увагою жінок, котрі часто забувають про ідею моногамії в гонитві за матеріальними благами. Таким чином, біологічна еволюція людства, в певному сенсі, зупинилася, а можливо, навіть розвернулася у зворотному напрямку, спричиняючи генетичну деградацію. Це науковий факт, підтверджений антропологами. Хоча деякі вчені намагаються інтерпретувати ці тенденції не настільки песимістично, загальновизнано, що за останні епохи об’єм людського мозку зменшується [Факт: Деякі дослідження дійсно вказують на зменшення середнього об’єму людського мозку за останні десятки тисяч років, хоча причини та наслідки цього явища є предметом наукових дискусій.]. Якщо раніше мозок збільшувався в процесі еволюції від мавпоподібних предків до Homo sapiens sapiens, то зараз спостерігається зворотний процес – деградація до Homo потребилядус [Неологізм: Homo потребліядус – іронічна назва для сучасного споживацького типу людини, що підкреслює деградацію інтелектуальних та духовних якостей.]. Це не очищення шляху, а його забруднення, і це можна констатувати будь-якою мовою світу.

Щоб очистити цей шлях, я пропоную вивчати твори Квізац-Хадераха, доповнені моїми коментарями та супутньою інформацією. Зокрема, я рекомендую зацікавитися працями Костянтина Едуардовича Ціолковського. Наразі мої робочі версії книг ще редагуються, але в майбутньому я планую видати їх друком. Всі охочі можуть підтримати цю ініціативу фінансово, інвестуючи в розвиток людства. Зрештою, можна допомогти й іншими доступними способами. Якщо ж ви не бажаєте допомагати людству, хоча б ознайомтеся з тим, що ви втрачаєте, відмовляючись від допомоги. Можливо, з часом ваша точка зору зміниться, і ви все ж таки захочете долучитися до очищення та скорочення шляху людства до подальших еволюційних звершень, до космічних горизонтів. Помилка езотериків та атеїстів полягає в пасивному очікуванні, що хтось «приведе їх до досконалості». Релігійні езотерики сподіваються на божественне втручання, а світські – на сліпу силу еволюції. Але навіщо Богу чи еволюції потрібна недосконала «макака» у своїй «лабораторії»? Навіщо, наприклад, академіку Ціолковському тримати вдома зоопарк з мавпами, щоб мити їм дупи? Сучасні люди, обмежені своїми примітивними побутовими інтересами, не потрібні жодному Богу в його ближньому оточенні. Такі істоти були б там зайвими та дратівливими.

Люди часто фантазують про рай, уявляючи його місцем, створеним за їхніми власними примітивними уявленнями. Але такий рай ніколи не настане. Концепція раю, в її популярному розумінні, є суцільною маячнею, повною протилежністю до реальної духовної перспективи. Візьмемо, наприклад, типову сучасну людину, матеріаліста та споживача. Уявіть собі, що якийсь Бог забирає вас у інший світ, де ви відірвані від звичного оточення, друзів, родичів, позбавлені доступу до TikTok, котиків, алкоголю та інших засобів самоодурманення – всього, заради чого ви, по суті, жили. Ви опиняєтесь в абсолютно іншій атмосфері, де вам ставлять завдання, які ви повинні виконувати, інакше вас просто викинуть, як непотріб. Чи буде це для вас раєм? Навряд чи. Будь-яке оточення справжнього Бога для вас, скоріш за все, стало б пеклом. Ви б не змогли відрізнити такий «рай» від пекла, оскільки у вас відібрали б усе, що ви вважаєте цінним, і натомість вимагали б того, що вам нецікаво – засвоєння знань, духовного зростання. Вам би хотілося чухати котиків, дивитися TikTok, шукати сексуальних розваг, смачно поїсти, випити, заснути, подивитися серіал, повболівати за футбольну команду, що ганяє м’яч по полю [Аналогія: Порівняння беззмістовних розваг (футбол) з безглуздими діями (забивання цвяха в лоб) підкреслює критичне ставлення до сучасних пріоритетів.]. Саме це для вас цінне, і без цього ви не уявляєте свого існування. Тож, запитайте себе чесно: чи хочете ви насправді в такий «рай»? Концепція раю в такому спрощеному розумінні є абсурдною, так само як і концепція пекла, як місця вічних мук, що не має сенсу в контексті духовного розвитку.