Пам’яті Тараса Шевченка

Гайдамаки
(уривок)
Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло…
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять,
Як над Вавілоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
Ти вічний без краю!.. люблю розмовлять,
Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,
Співать тобі думу, що ти ж нашептав.
С.-Петербург,
1841, апреля 7


Уривок з пісні «Шлях до Тараса» Юрія Рибчинського/Василя Зінкевича

В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого
У всесвіт віршів і поем.

Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
«Реве та стогне Дніпр широкий», |
Щоб розбудити всіх, хто спить. | (2)

Ой червона рута на чолі твоїм,
Ой крута та круча, де Тарас стоїть
Ой крута та круча, де стоїть Тарас
І крізь роки кличе, кличе, кличе нас!

Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
Наче грішники до Бога
Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту
Вогонь поезії не згас.
Той рух до сонця не спинити
Бо зветься сонце те Тарас.

Іду крізь свята, і крізь будні,
Крізь глум юрби, і суєту
Ні не в минуле, а в майбутнє
До тебе я, Тарасе, йду.


http://radoslavie.od.ua/zov-sokola-roda-ukrayana-odessa-2013-03.html

Cтихи АРИЯ РАдаСлава

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Вірш Шевченка:
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

14 декабря 1845,
Вьюнища
коментарий из чата Астральные друзья ***мы в вк http://vk.com/club45928663 ***
[8:45:25] Andrew Boriosovich: гарно написано, але щось мені здаeться що це не для цього чату..
[10:28:27] Andrew Boriosovich: і не для нашого часу.. досить вже скрізь і в кожному ворога бачить.. |-(

[10:35:30] ARIJ RAdaSlav:
Ідею іншу я плекав
Коли Шевченка цитував
І мудрість в вірші сім глибинна
Вона й донині є така
Її побачить же нам треба
І силой Волі вдосконалювати себе

[10:37:03] Andrew Boriosovich: знову концепція «Скрізь вороги» |-(
[10:37:33] Andrew Boriosovich: як ВоЛодиМир Путін скрізь бачить ворогів і шукає цих ворогів… :(

[10:40:38] ARIJ RAdaSlav:
Один є ворог що страшніший всіх
І він жахливо мучить жертв своїх
Від до безумства аж доводить
І в прірву неРАзумніх вводить
Невідство це що в нас сидить
Воно нас мучить і томить
Його же знищить маєм ми
Щоб досягти своєй мети